ЩО ДЛЯ МЕНЕ ОЗНАЧАЄ БАТЬКІВЩИНА

  Батьківщина... Для кожного у цьому слові свій зміст. Для одних - це вся країна, для других - рідне місто чи селище, в якому народився і виріс, для третіх - не більше і не менше, як батьківське подвір'я. Наповнення цього слова залежить і від епохи, в яку народився і в якій відбулося усвідомлення себе в контексті країни. Якщо я запитаю дідуся, що для нього значить Батьківщина, він, як завжди, замислиться, поринаючи у старі часи, і у відповідь проспіває відомі, особливо старшому поколінню, слова з пісеньки: "Мой адрес - Советский Союз!". Я такого поняття Батьківщини, чесно кажучи, не дуже розумію. Але знаю, що це досить сильне відчуття. Часто дідусь згадує зі сльозами на очах "добрі старі часи". Для нього Батьківщина - не тільки простір, а й час. Татова Батьківщина - Україна, а якщо точніше, каже він, то це батьківське обійстя, той старий дуб, що біля млина дядька Тараса, і біла пахуча вишня біля хати. І я замислився тоді: а коли мої діти запитають, що для мене означає слово Батьківщина, що я відповім? Прислухаюся до внутрішнього голосу, і вже тепер хочеться сказати так багато! Батьківщина... Скільки ж у ній усього! Воно починається з батьківського слова - простого, доброго, мудрого, а далі... далі так усього багато - без меж. 
Україна-моя Батьківщина!
   

Я народилася на українській землі, живу в Україні і сподіваюся, що буду жити тут все своє життя. Отут живуть люди, яких я люблю. Отут моя родина, мої друзі, могили моїх близьких. Україна — моя Батьківщина. І я її люблю, погану або гарну, злиденну або багату. Нехай не зовсім гладко в неї ідуть справи, але вона в мене єдина, іншої такої країни немає. І не буде. 
    

Єдина Україна

 

...Можна все на світі вибирати, сину, 
     Вибрати не можна тільки Батьківщину. 
     В. Симоненко 


 Що таке Батьківщина? Де вона починається? Яку роль відіграє в житті людини і як впливає на її долю? 
     На це питання у кожної людини своя відповідь. Для одного Батьківщина — це зруйнований дім та спогади про страшні дні війни, яка прийшла так несподівано, замінивши ясні сонячні дні і спів пташок на гуркіт снарядів. Для іншого Батьківщина — це дитинство серед сільської природи, соняшників, кульбаб та дзюркотливого струмочка. Але для всіх людей Батьківщина — це, перш за все, країна, яка дала їм життя. 
     
     Україно! Ти для мене диво! 
     І нехай пливе за роком рік, 
     Буду, мамо, горда і вродлива, 
     З тебе дивуватися повік. 
     (В. Симоненко) 

     
 Одним людям рідна земля дала все, іншим — нічого, але не від цього залежить любов до неї, а від самої людини, від її патріотизму, доброти, людяності, вірності. Якщо прослідити життєві шляхи деяких людей, можна побачити, що, навіть знаходячись далеко від своєї рідної землі, вони не забувають її, саме їй присвячують свої думки, пісні, вірші, літературні твори, картини, та головне — всю любов свого серця. 
     
     Усі мої сили, наснагу високу, 
     Й життя я віддам до останнього кроку, 
     Аби ти щаслива була, Україно, 
     Судьба моя дивна Єдина! 
     (П. Воронько) 



Найяскравішим прикладом Патріоту своєї країни є Тарас Григорович Шевченко. Коли його заслали далеко від Батьківщини — в Казахстан і заборонили навіть писати вірші та малювати, його волелюбна душа не могла змиритися, зтерпіти таке знущання, і він все одно серцем був зі своєю рідною Вкраїною, зі знедоленим народом, який тяжко страждає через ненависних панів, і все одно писав вірші, виливаючи на папір всі свої думки. 
     
     Я так її, я так люблю 
     Мою Україну убогу, 
     Що прокляну святого Бога, 
     За неї душу погублю! 
     (Т. Шевченко) 

 
 Україна може пишатися тим, що вона народила людей, які ніколи не забувають своєї Батьківщини і шанують її. Таким був і Володимир Винниченко. Хоча він не міг повернутися в Україну, але й на чужині ніколи не забував рідної землі, жив інтересами своєї країни, бажаючи чимось допомогти їй, і писав свої твори лише українською мовою — співучою, солов'їною, мелодійною. Це єдине, що він міг зробити, це те, що робив із незгасаючим полум'ям любові у серці. 
   




 Зараз стало модним вважатися за космополіта — громадянина світу — тобто людиною, яка не відчуває себе паростком рідної землі і для якої Батьківщиною є цілий світ. Звичайно, ми всі народилися на планеті Земля, це смішно заперечувати, але все-таки при цьому кожен народився у рідній країні. У кожній людині живуть попередні покоління, і «тіні забутих предків» не дають забути їх вірування, культуру, історію, досвід, навіть якщо вона цього не усвідомлює. 
     Головне, що повинні пам'ятати всі, — не можна забувати своєї Батьківщини і відрікатися від неї або ігнорувати те, що ми живемо в Україні, що вона дала нам найдорожче — життя. 
     Люби свій край. Всю душу солов'їну 
     І серця жар йому віддай в піснях. 
     Це так як дихати — любити Батьківщину. 
     (В. Сосюра)